Բֲ \ \ OFFICIAL BAND`S SITE

НА СВЯТКУВАННІ ВИХОДУ НА ПОЛОНИНУ У ПУТИЛІ БРИНЗИ ТА КУЛЕШІ ВИСТАЧИЛО ВСІМ

Якби газета вміла передавати звуки та смаки – то те, що відбувалося минулими вихідними на стадіоні у центрі Путили, пахло б бринзою та шашликом під горілочку та коломийки. І так – з року в рік вже сорок п'ять років поспіль, адже саме стільки часу й запалюють тут полонинську ватру. Цьогорічне свято виходу на полонину вражало насамперед хорошою організацією та різноманітністю заходів. Вже на в'їзді до Путили на гостей фестин чекала "Гуцульська митниця" – усі, хто сплачував символічні внески, отримували лотерейні квитки, що давали їм право на виграш як місцевих сувенірів, так і справжнісіньких овець. 

Дивитися дійсно було на що. У цьогорічній святковій програмі – традиційні виставки-продажі виробів народних умільців та дітей шкіл району, лісопереробників, запалення традиційної ватри, різні благодійні акції, полонинська хода, конкурс "Фіглі гуцульських легінів" тощо. Усі бажаючі (а на фестиваль завітало кілька тисяч люду) мали змогу скуштувати справжнісінької бринзи та кулеші на гуцульській кухні "В гостях у ватага". Петро Миколайович, якому випала честь цього року варити велетенську кулешу, каже, що нічого складного у її приготуванні немає: "Наливаємо води, вона закипає. Як вода закипіла – кілька хвилин те все проварилоси, і сиплемо муки. Далі – дивимоси, єк вона си загущає і помішуємо, аби не було гудзів. Коли си загустіла – ми вогонь збавлєємо, кидаємо кулешу набік і готово! На вас усіх стане!" 

То тут – то там люди у гарних вишиванках, від кількості яких рябіло у очах. Багато як охочих їх придбати, так і продати. Галина Куліндаш, яка представляє клуб "Гуцульські вишиванки" села Яблуниця, вишивку продає. 

– "Сьогодні у нас на виставці представлені і рушники, є цікаві серветки, сорочки жіночі, чоловічі. Усе це – витвори наших майстринь. Приємно відзначити, що скоро наша Марія Григорівна Лахман буде захищатись на народну майстриню. Керує гуртком Параска Танасівна Пилипко. А взагалі свято сьогодні дуже файне – добре, що погода гарна. Тому що коли дощ – то погано для фестивалю. Хоча для полонинників дощ – це дуже добре, тому що корови дають більше молока, а коли суха погода – корови дають мало молока і мало сиру тоді робиться і бринзі" – каже пані Галина. 

Найбільшої уваги серед відвідувачів свята викликало містечко сироварів – саме тут можна було скуштувати і придбати за помірними цінами геть усю сиро-молочну продукцію, якою так хваляться гуцули, – починаючи від звичайної гуслянки, продовжуючи вурдою і закінчуючи різними сортами сирів та бринзи. 

На учасників імпрези чекав і святковий концерт – дитячі фольклорні колективи з різних сіл Путильщини показали гарні хореографічні номери на стадіоні, де також була встановлена справжнісінька повітряна куля. А далі – Павло Бубряк, Василь Данилюк, дует "Писанка", гурти "Стелсі" (Чернівці), "Мандри"(Київ) – і це далеко не повний список учасників святкового концерту. 

– "З самого ранку у Чернівцях мені подарували новий альбом чернівецького гурту "Стелсі", тож я із музикантами усю дорогу до Путили його слухав – розповідає Фома з "Мандрів". – Музика мені дуже сподобалася – оригінальний підхід. А потім, вже у Путилі, ми з хлопцями з цієї буковинської формації познайомилися – скуштували місцевого шашлику та народної кухні і трохи за знайомство пригубили горілочки… (сміється – авт.). Ну, а щодо самого фестивалю – я навіть не уявляв, що це за свято. От тільки приїхавши зрозумів, що це. Це – ідеальний майданчик для знімальної групи Еміра Кустуріци. Це хороше реальне свято, справді народне – в тому розумінні, що воно святкується роками тут, і нам приємно, що ми маємо честь приїхати і зіграти свою музику". 

Тож чергове свято гуцулії серед Буковинських Карпат завершилося. І завершилося вдало. А наприкінці святкувань, вже від'їжджаючи по домівках, голови обласної і районної державних адміністрацій, їх заступники та гості з-за кордону не приховували своїх позитивних вражень, спільно радіючи тому, що традиції буковинських гуцулів не лише не вмирають, а й набувають сучасного обрамлення. Не приховував радості і я, запланувавши собі обов'язково відвідати наступного року вже 46-й вихід на полонину. 


Тарас ПІЦ, спеціально для газети "ДОБА"

press18